Цей звіт, який одночасно є і подякою, був прочитаний під час Міжнародної онлайн конференції “Порятунок культурної спадщини під час надзвичайних ситуацій. Допомога та міжнародна співпраця”.
Конференція організована Центром порятунку культурної спадщини і відбулась 23 вересня 2022.
А також в організації конференції приймали участь:
- Державне підприємство «Український центр культурних досліджень» Міністерства культури та інформаційної політики України
- Управління охорони об’єктів культурної спадщини Львівської обласної військової адміністрації
- Благодійна організація «Благодійний фонд родини Нагірних»
- Громадська організація «Центр історичної пам’яті»
- Громадська організація «Центр мистецтв «Арт-Простір»
- Громадська організація «Українське фотографічне товариство»
- Інститут народознавства НАН України, керівник Музею етнографії
Громадська ініціатива “Центр порятунку культурної спадщини” існує вже 7 місяців, майже стільки ж, скільки йде війна в Україні. Центр був створений як відповідь на страшні і невідомі раніше нашому поколінню виклики часу, якими стало безпідставне , віроломне та підле вторгнення росії на територію України. На початках був просто намір – допомогти вижит у цих умовах нашій культурі і насправді ми зовсім не знали, що нам вдасться зробити, як має бути побудована робота і , визначивши свої завдання, не уявляли як саме маємо їх здійснювати. Та з перших же днів, ті кроки, які почали робити, виявились вірними , робота укладалась у певному руслі, притягуючи потрібних людей та необхідні контакти.
Пріоритетне завдання , яке було визначене від початку : допомога у збереженні та охороні національних цінностей музеям, культурним установам, сакральним об’єктам. Для його здійснення, було вирішино одразу звернутись до міжнародних культурних організацій із проханням допомогти обладнанням, матеріалами для пакування та консервації музейних колекцій та експонатів, протипожежними засобами для їхнього захисту та збереження.
Лист від нашого Центру допоміг передати польським музейникам один із найбільш відомих в Україні та за кордоном, музейник та історик мистецтва Ігор Хомин. Одним із перших на нього відгукнувся п. Єжи Петрус — колишній віцедиректор Вавелю, який переслав наше звернення іншим польським культурним діячам. Як вислід — за кілька днів ми вже мали налагоджений контакт із Польським Комітетом допомоги українським музеям, що був створений на базі музею Варшавського повстання. Пані Анна Дрозд , з якою ми були у постійному контакті, своєю жертовною працею так налагодила логістику, що ми змогли в короткім часі отримати від західних партнерів усі можливі види пакувальних матеріалів та протипожежні засоби. Велика подяка пані Анні , а також пані Анастасії Сороці і усій команді Комітету допомоги українським музеям.
Для здійснення завдань, які поставив перед собою Центр, були задіяні усі попередні зв’язки людей, котрі стали засновниками , і котрі у мирному житті займались різними справами. Так, Фонд Нагірних, який очолюю , має довголітні контакти з американським Фондом збереження сакральної спадщини (Foundation to Preserve Ukraines Sacral Arts – FTPUSA), – який очолює п. Христина Лев. Фонд одразу підтримав починання Центру , включився у співпрацю і першу фінансову допомогу для музеїв України, ми отримали саме від нього. Професор Мирон Стахів, відомий науковець, котрий проживає у США і є членом ICOMUS передав наші контакти своїм колегам — членам англійського ICOMUS, котрі також одразу підключились до участі в допомозі українським музеям. Крім того п. Мирон Стахів ініціював отримання гранту від Фонду світових пам’яток (WMF):“Придбання вогнегасників для захисту дерев’яних церков України”, участь у якому беруть FTPUSA, ICOMOS, польський Комітет допомоги українським музеям і наша ініціатива “Центр порятунку культурної спадщини”. За цим грантом було передано 415 воднопарних вогнегасників, половину з яких отримав наш Центр, котрий і займається розповсюдженням їх по дерев’яних церквах України з проведенням відповідного інструктажу.
Хотілось би назвати кожну людину, котра в тій, чи іншій мірі приймала участь у роботі нашої ініціативи. Однією з перших надійшла допомога — пакувальні матеріали — з Любліна і керував цим процесом — Президент Фестивалю Бруно Шульца у Любліні — п. Гжегож Юзефчук, з яким нас пов’язують багато років дружби та спільної праці у Фестивалі Бруно Шульца в Дрогобичі. Пакувальні матеріали спочатку були згромаджені у провізоричному хабі,Cafe Heca 20-400 Lublin,ul. Hipoteczna 5, а потім переправлені до Львова.
Одночасно Романом Метельським були налагоджені контакти із Латвійською національною бібліотекою ( п. Катріною Кукаїне), Метрополітен музеєм ( п. Ольгою Винар), Канадійським інститутом консервації (п. Мікаелою Марчук).
Отож, почала надходити фінансова підтримака та допомога пакувальними матеріалами. Фінансова поміч надходила або безпосередньо до Центру або через посередництво американського Фонду збереження української сакральної спадщини.
Логістика надходження пакувальних та консерваційних матеріалів була такою: їх отримували від західно-європейських культурних установ та музеїв і громадили у своєму хабі польський Комітет допомоги українським музеям. Потім ці речі переправлялись до нашого Центру, переправлялись в різний спосіб – спочатку вагонами, потім бусами та фурами. Хаб нашого Центру знаходиться у приміщенні науково – технічної бібліотеки Національного університету “Львівська політехніка” і отримали його, завдячуючи добрій волі дирекції бібліотеки, яка пішла нам на зустріч і особисто п. Андрію Андрухіву. На якийсь час хабом для дуже великих речей (фанери, дощок) стала частина складу львівського підприємства кави. Вдячні п. Андрію Задворняку, що так довго нас терпів і допомагав разом із своїми працівниками вантажити ці матеріали. Наша вдячність також п. Роману із фірми “Автофура” , що знаходиться на території Польщі у м. Млинів , і всім водіям, котрі допомагали доставляти різного роду пакувальні матеріали, протипожежні засоби з території Польщі до нашого Центру.
З перших днів створення ініціативи “Центр порятунку культурної спадщини”, Роман Метельський, який є одночасно і Директором нашого Центру і Головою правління громадської організації “Українське фотографічне товариство” і віднедавна – Директор Фотомузею, створив сторінку на Фейсбуці, де подавалась інформація про роботу , яку проводить Центр. Він також записав декілька навчальних відеороликів із фахівцями про те, як правильно пакувати різні групи музейних експонатів. Згодом подібні навчальні відео були записані для нас польським Комітетом допомоги українським музеям, Метрополітен музеєм, Канадійським інститутом консервації і також розміщені на сторінці.
Отримані кошти та пакувальні матеріали ми одразу почали передавати музеям з різних областей України. Деякі з них подавали свої заявки про потреби до польського Комітету, інші писали безпосередньо до нас . Усі прохання , які надходили до Центру, постійно моніторив і безпосередньо контактував з музейниками Ігор Гармаш – Голова правління громадської організації “Центр мистецтв “Арт – Простір” і котрий є також регіональним представником Українського центру культурних досліджень у декількох областях України. Всі запити виконувались у максимально короткі терміни і способи передачі були різними – деякі музеї приїжджали своїм транспортом, в кого ж такої змоги не було, – матеріали для них допаковувались у волонтерські буси і автобуси, також використовувалась і пересилка Новою поштою.
Не так давно отримали фінансову допомогу, яка були зібрана польськими спонсорами і переслана через посередництво Комітету допомоги з тим, що на ці кошти ми закупимо і передамо українським музеям необхідні технічні засоби, комп’ютерну техніку. І це завдання було нами виконано.
Слід зазначити і підкреслити той факт, що уся робота, яку провадив і провадить далі наш Центр , повністю виконується на волонтерських засадах і є прикладом того, що може зробити ініціатива декількох людей та сила наміру цих людей, яких об’єднала у надзвичайно важкий для країни час, висока мета. Висловлюємо велику вдячність усім міжнародним організаціям, установам, фондам та окремим людям, чия невтомна праця допомагає українським музеям та культурним установам у час воєнного лихоліття зберегти те, що так само як і людське життя, немає ціни — це історико-культурні пам’ятки, нашу спадщину, без котрої немислима наша ідентичність як нації.
